Вірус Варіцелла-Зостер

Вірус Varicella-Zoster (VZV) - це вірус герпесу 3-го типу, який належить до сімейства Herpesviridae. Первинна інфекція протікає у формі вітряної віспи (вітрянки) і має невідворотним наслідком встановлення латентної інфекції в гангліях спинних корінців. При реактивації вірусу виникає оперізуючий лишай (герпес зостер).

Вітряна віспа (ВВ) – висококонтагіозна інфекція, поширена у всьому світі. Найбільше до неї схильні діти. VZV передається від особи до особи через прямий контакт з висипаннями або, на відміну від інших герпесвірусів, повітряно-крапельним шляхом. ВВ заразна від 1-2 днів до початку висипань до покриття кіркою всіх везикул (зазвичай 5-7 днів після початку висипань). VZV може передаватися вертикально: якщо вагітна жінка заражується під час 1-го або на початку 2-го триместру, дитина має ризик 0,4 – 2,0% бути народженою із вродженим варіцельним синдромом. Материнські антитіла, які утворилися і пройшли через плаценту, хоч і не захищають дитину від інфекції, але запобігають важкому перебігу хвороби. Оперізуючий лишай у матері не створює ризику ураження плода. Гуморальна і клітинна (основна) імунна відповідь швидко пригнічує інфекцію. Після перенесеної інфекції у людини розвивається довічний імунітет.

Утворення антитіл у здорових осіб зазвичай можна спостерігати в межах 3 днів після появи симптомів. Максимальні рівні антитіл досягаються через 4-8 тижнів. Рівень IgM знижується протягом кількох місяців, а IgG забезпечують довготривалий захист.

Характер появи антитіл після природної ВВ та при імунізації вакциною на основі VZV є в основному подібним, хоча амплітуда IgG реакції при імунізації істотно нижча. Існує кореляція між силою імунної відповіді при вакцинації та захистом, який забезпечується при більш пізньому контакті з вірусом. Як критерій довготермінового захисту може використовуватися ІФА тест на основі вірусних глікопротеїнів (рівень антитіл в 50-100 мМО/мл вважається достатнім для захисту від інфекції).

Виявлення IgM у новонародженого може свідчити про синдром вродженої вітряної віспи. Крім того, тести на виявлення імуноглобулінів класу IgМ можуть бути корисними, коли потрібно уточнити причину порушень розвитку плоду.

Лабораторне підтвердження інфікування VZV здійснюється шляхом виявлення вірусної ДНК методами ПЛР, виділення VZV з везикулярної рідини, слини, цереброспінальної рідини або інших зразків у культурі, та шляхом визначення імунної відповіді. Імунофлуоресцентні та ІФА-тести є чутливими та специфічними методами діагностики даної інфекції.