Вірусний гепатит С

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, близько 150 мільйонів людей хронічно інфіковані вірусом гепатиту C і щорічно більше 350 тисяч осіб вмирають від пов'язаних з гепатитом C хвороб печінки. Захворювання може мати гострий або хронічний перебіг, при цьому найчастіше протікає без виражених симптомів. Однак, хронізація інфекції призводить до цирозу печінки та розвитку гепатоцеллюлярної карциноми.

Збудником гепатиту С є маленький вкритий оболонкою вірус (50 нм в діаметрі), що містить одноланцюгову РНК, належить до родини флавівірусів. У складі геному ВГС виділяють зони, що кодують структурні та неструктурні білки. До структурних антигенів вірусу належать нуклеокапсидний білок – core та два білки зовнішньої оболонки – Е1 и Е2. Неструктурні білки представлені комплексом білків з ферментативною активністю – NS2, NS3, NS4a, NS4b, NS5a та NS5b. У відповідь на інфікування вірусом в організмі людини продукуються специфічні антитіла до всіх білків вірусу.

Сучасна лабораторна діагностика гепатиту С базується на виявленні специфічних маркерів інфікування ВГС: антигенів вірусу, антитіл до вірусних білків та РНК вірусу в біологічних рідинах організму. Найбільш раннім маркером ВГС-інфекції є вірусна РНК, яка виявляється в крові інфікованого через 2-6 тижнів від моменту інфікування. Через один-два тижні у крові виявляється сore антиген вірусу гепатиту С. На 6-8 тижні організмом продукуються специфічні антитіла класу IgM. Як при гострому, так і при хронічному гепатиті С ці антитіла можуть виявлятися тривалий час і являються маркером активної вірусної реплікації. Низькі титри анти-ВГС IgM антитіл виявляються у 50-80% випадків хронічного гепатиту С. У більшості інфікованих антитіла класу IgG спочатку з’являються до епітопів білків core та NS3, і лише пізніше (через 20-22 тижні після інфікування) до NS4. Окрім того, інтенсивність продукції антитіл до білку NS4 у деяких генотипів ВГС нижче, в той же час кількість антитіл до білків core та NS3 висока для всіх генотипів.

На сьогоднішній день з метою первинної діагностики вірусного гепатиту С та тестування донорської крові для виявлення специфічних до ВГС антитіл переважно застосовують ІФА, в якому використовуються рекомбінантні білки core, NS3, NS4 та NS5. Згідно з рекомендаціями ВООЗ і Центру контрою та профілактики захворювань США (CDC), гепатитна інфекція діагностується в два етапи. Спершу проводиться серологічний скринінг на антитіла до ВГС. На другому етапі, при виявленні специфічних антитіл, проводиться тест на наявність вірусної РНК методом ампліфікації нуклеїнових кислот. Наявність антитіл до ВГС за відсутності РНК ВГС не може бути свідченням активної гепатитної інфекції.