Вірусний гепатит B

Вірус гепатиту В (ВГВ) є оболонковим вірусом родини Hepadnaviridae, що містить ДНК. Гепатит В (ГВ) має тривалий інкубаційний період 45-160 днів (в середньому 120 днів). Наявність симптомів при гострому ГВ зворотно корелює з віком: менш ніж 1% новонароджених та 30–50% дорослих мають симптоми ГВ. Особи з симптомами, які є загальними для всіх типів вірусного гепатиту, зазвичай страждають від втоми, втрати апетиту, неприємних відчуттів у шлунку, нудоти, блювоти, лихоманки та жовтухи. У менш ніж 1% випадків, особливо в осіб похилого віку, розвивається блискавичний гепатит, який у більшості випадків є смертельним внаслідок гострого некрозу печінки. Гострий ГВ часто завершується спонтанно після 4-8-тижневої хвороби. В інших випадках захворювання триває 6 місяців або більше. Цей стан відомий як хронічний ГВ. Хронічна інфекція виникає більш ніж у 90% інфікованих новонароджених, 25–50% дітей, інфікованих у віці 1-5 років, і 6–10% дітей старших за 5 років та дорослих. У значного числа пацієнтів хронічний ГВ призводить до цирозу печінки та карциноми.

Перенесення вірусу відбувається внаслідок контакту пошкодженої шкіри та слизових оболонок з заразними рідинами організму, такими як кров, вагінальні та менструальні рідини, сім’я. Основні шляхи передачі включають: вертикальний – від інфікованої матері при пологах (рівень передачі близько 50%); статевий; горизонтальний – побутовий контакт з інфікованою особою (наприклад, контакт інфекційної крові з подряпинами на шкірі). При клінічному лабораторному аналізі різних форм вірусного гепатиту В виявляють низку серологічних маркерів цієї хвороби – структурні антигени вірусу (НВs-антиген та НВе-антиген), а також специфічні антитіла класів IgM та IgG до НВсore-антигена, антитіла класу IgG до НВs- та НВе-антигенів.

Першими серологічними маркерами, які спостерігаються в осіб з гострою ВГВ інфекцією, є HBsAg та антитіла до корового антигену ВГВ. Ці маркери з'являються під час інкубаційного періоду через 3-6 тижнів після інфікування. HBsAg – основний маркер інфікування вірусом гепатиту В є структурним білком, що відповідає за адсорбцію вірусу на клітинах гепатоцитів. Це перший маркер, що з'являється в крові через 3-5 тижнів з моменту інфікування, до появи клінічних симптомів і при гострому гепатиті виявляється ще протягом кількох місяців у досить високих концентраціях. При сприятливому перебігу хвороби HBsAg зникає через 4-6 місяців після зараження. Якщо цього не відбувається, діагностують хронічний гепатит. Концентрація HВsAg в сироватці крові хворих на вірусний гепатит В може коливатися в широкому діапазоні - від нг/мл до сотень мкг/мл. Серед лабораторних методів визначення HBsAg найбільш поширеним та високочутливим є ІФА, що використовується як для діагностики захворювання, так і для скринінгу донорської крові з метою попередження трансмісивної передачі гепатиту В. Антитіла IgG та IgM до HBсore з'являються пізніше та майже одночасно. У осіб, які одужують після ВГВ інфекції, HBsAg поступово елімінується з крові, і приблизно через 6 місяців після інфекції з'являються анти-HBs антитіла. Приблизно в той же час припиняють визначатися антитіла IgM до HBcore. Анти-HBcore IgG персистують протягом усього життя. Згідно з даними ВООЗ, наявність анти-HBs антитіл на рівні 10 мМО/мл і вище є надійним показником розвитку протективного імунітету.

Незважаючи на впровадження молекулярних методів, серологічні тести залишаються основою діагностики ГВ. Біохімічні проби, особливо ті, що вимірюють підвищення активності сироваткових трансаміназ (амінотрансфераз), можуть надавати допоміжну інформацію. Відповідно до даних ВООЗ, гостра інфекція гепатиту В характеризується наявністю HBsAg і антитіл IgM до корового антигену HBcAg. Для хронічної інфекції характерна стійка присутність HBsAg протягом не менше 6 місяців.