Хелікобактеріоз

Helicobacter pylori – широко розповсюджений мікроорганізм, яким інфіковано половину населення земної кулі. Його поширеність надзвичайно висока в країнах, що розвиваються, та досить низька в розвинених країнах світу. За даними Всесвітньої організації гастроентерологів, у країнах Східної Європи та Азії інфікованість дорослого населення складає 70-80%. Дослідження останніх десятиріч довели провідну роль бактерії Helicobacter pylori у патогенезі уражень шлунку та дванадцятипалої кишки. H. pylori виявляють майже у 100% дорослих пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки, приблизно у 80% хворих на виразкову хворобу шлунку, у 92% хворих на рак шлунку та у 92% хворих з активним хронічним гастритом. Дослідженнями доведено, що елімінація хелікобактера призводить до зникнення гастриту та значно зменшує частоту повторення виразки дванадцятипалої кишки.

Хелікобактеріоз – хронічна інфекція з тривалим, часто безсимптомним перебігом. У разі виникнення – симптоми не відрізняються від клінічних проявів гастродуоденіту (зазвичай – постійні болі в області епігастрію). H. pylori дуже часто присутній у пацієнтів, які не мають клінічних проявів захворювання. Штами H. pylori надзвичайно гетерогенні і розділяються на дві великі групи - штами, які експресують обидва антигени VacA та CagA (тип I) та штами, які не експресують ці антигени (тип II). Штами першої групи домінують у пацієнтів з виразковою хворобою та раком шлунку. Білок CagA проникає в клітини епітелію слизової оболонки, спричиняє порушення мітозу та індукує хромосомну нестабільність. При інфікуванні людини штамами H. pylori, які експресують білок CagA, в організмі людини продукуються антитіла специфічні до цього антигену. Антитіла до білка CagA виявляються у 80-100% пацієнтів з виразковою хворобою дванадцятипалої кишки та у 94% хворих на рак шлунку. Тож антитіла, специфічні до білка CagA, є інформативним маркером у діагностиці виразкової хвороби дванадцятипалої кишки та раку шлунку. Штами H. pylori II типу, які не експресують антигени CagA та VacA, не асоціюються з тяжкими ураженнями шлунку та дванадцятипалої кишки, зокрема, виразковою хворобою та раком.

Інфікування пацієнта H. pylori може бути виявлено як інвазійними, так і неінвазійними діагностичними методами. Інвазійні методи включають дослідження біоптатів слизової оболонки шлунково-кишкового тракту гістологічними, культуральними методами або швидким уреазним тестом, однак, неоднорідне поширення H. pylori в тканинах часто призводить до хибнонегативних результатів. До неінвазійних методів діагностики належать серологічні дослідження сироватки пацієнта на наявність специфічних до H. pylori антитіл та дихальний уреазний тест із застосуванням радіактивно міченої сечовини. Імуноферментний аналіз на виявлення специфічних антитіл класів IgG/IgA/IgM є мінімально інвазійним, швидким, високочутливим та інформативним методом діагностики H. pylori-інфекції.