Простий герпес

Простий герпес (герпетична інфекція) – це хронічне рецидивуюче інфекційне захворювання, викликане вірусами простого герпесу типів 1 та 2 (ВПГ-1 та ВПГ-2). Обидва є великими оболонковими вірусами, що містять дволанцюгову ДНК. Герпетична інфекція зустрічається у всьому світі. Інфікування ВПГ-1 є найвищим у Африці (87%), а найнижчим на американському континенті (40-50%). Рівень інфікування ВПГ-2 є значно нижчим: в Африці-31,5%, на американському континенті-14,4%.

ВПГ інфікує хазяїна через слизові або епітеліальні оболонки, викликаючи первинну інфекцію епітелію. Потім вірус проникає в сенсорні нейрони і транспортується зі зворотним потоком вздовж аксона в ядро нейронів. Розмноження вірусу відбувається у незначній кількості сенсорних нейронів; після цього ВПГ перебуває у латентному стані всередині нейрону протягом життя хазяїна. Вірус викликає незначні везикулярні та виразкові пошкодження у імунокомпетентних дорослих та важке системне захворювання у немовлят та імуносупресованих осіб. Новонароджені можуть заразитися незалежно від наявності чи відсутності симптомів у матері, при первинному герпесі чи при реактивації. Проте, при реактивації ризик зараження є низьким навіть за наявності відкритих генітальних виразок на момент пологів (ризик 3/100). Ризик стає значно вищим тоді, коли зараження відбувається у третьому триместрі, а особливо високим (близько 50%) - коли зараження відбувається в останні 6 тижнів вагітності.

При зараженні ВПГ-1/ВПГ-2 відбувається послідовний синтез антитіл класів IgM, IgG та IgA. Специфічні імуноглобуліни класу IgM з’являються після десятого дня з моменту інфікування, їх рівень наростає протягом двох тижнів. Через 7-10 днів від появи IgM з’являються специфічні до ВПГ імуноглобуліни класу IgG, що зберігаються в організмі людини протягом життя.

Поширеними методами в діагностиці герпесу є виділення вірусу в культурі клітин та визначення ДНК ВПГ методом ПЛР. Серологічні тести дозволяють розрізнити первинну інфекцію та реактивацію. При первинній інфекції IgG у гострій фазі хвороби все ще негативний, а при реактивації IgG є позитивним.

Доказом первинної ВПГ інфекції є виявлення специфічних IgМ та/або чотирьохкратне підвищення рівня специфічних антитіл класу IgG у парних сироватках, взятих у хворого з інтервалом у 14-20 днів. Рецидив герпесу, як правило, розвивається на фоні достатньо високих рівнів антитіл класу IgG або на фоні їх наростання, що свідчить про постійну стимуляцію імунної системи хворого. Наявність протигерпетичних IgG у низьких титрах не доводить відсутності активної герпетичної інфекції.