Цитомегаловірусна інфекція

Цитомегаловірус (ЦМВ) належить до родини герпесвірусів (герпесвірус 5) і має характерну для цих вірусів особливість залишатися в організмі протягом усього життя. Первинна інфекція може протікати з незначними клінічними проявами, після чого ЦМВ переходить у латентний стан. При важкому пригніченні імунної системи організму під впливом медикаментів або захворювання може відбуватись реактивація вірусу, що супроводжується певними симптомами. ЦМВ часто зустрічається в людських популяціях, і близько половини дорослих у розвинених країнах є носіями цього вірусу.

Для більшості інфікованих ЦМВ не заподіює шкоди. Тим не менш, цитомегаловірусна інфекція викликає серйозне захворювання із загрозою для життя у двох випадках: в імуносупресованих дорослих і при вроджених інфекціях плоду. В імуносупресованих пацієнтів ЦМВ є основною причиною захворювань і смерті. Звичайними проявами захворювання в цих пацієнтів є пневмонія, ретиніт та гастроінтестинальні захворювання.

Уроджена цитомегаловірусна інфекція (УЦМВІ) в більшості випадків (86%) є безсимптомною. Симптоми, якщо виникають, включають жовтяницю, пневмонію, висипання, збільшення печінки та селезінки, низьку вагу при народженні, конвульсії, невеликий розмір голови. Смертність у дітей з симптоматичною УЦМВІ складає близько 20%. У приблизно половини дітей з симптомами при народженні пізніше виникають проблеми фізичного та розумового розвитку, такі як втрата слуху, погіршення зору або сліпота, складнощі з навчанням, епілепсія. Близько 1% дітей у розвинених країнах народжується з синдромом УЦМВІ, та у близько 0,2% всіх дітей у цих країнах виникають відтерміновані наслідки.

Первинна ЦМВ інфекція у вагітних становить найбільший ризик для плоду. Ймовірність серйозного пошкодження плоду при латентній або реактивованій інфекції є значно нижчою. Ризик серйозного пошкодження плоду максимальний тоді, коли інфекція у матері розвивається в першому триместрі або рано в другому триместрі.

При первинному інфікуванні цитомегаловірусом людини через кілька тижнів в крові виявляються специфічні до ЦМВ антитіла класу IgМ, які циркулюють у крові протягом кількох тижнів і знижуються повільно через чотири-шість місяців. Анти-ЦМВ специфічні антитіла класу IgG з’являються в крові на тиждень пізніше ніж IgM; рівень IgG потім починає зростати та досягає максимуму через 3 місяці після інфікування. Антитіла класу IgG зберігаються в крові протягом усього життя.

Виявлення антитіл класу IgM до ЦМВ не може розглядатися як абсолютний доказ первинної ЦМВ інфекції через низку причин. По-перше, у близько 25 % пацієнтів з первинною ЦМВ інфекцією специфічні антитіла класу IgM виявляються протягом 4 місяців, а іноді і року. По-друге, антитіла класу IgM до ЦМВ можуть з’являтися під час реактивації латентної інфекції або при повторній інфекції. По-третє, можуть мати місце хибно-позитивні результати тесту з виявлення IgM до ЦМВ через неспецифічну реактивность антитіл цього класу. Беручи до уваги особливу важливість надійної діагностики УЦМВІ, серологічне тестування вагітних жінок у випадках, які викликають підозру на первинну інфекцію, повинне включати визначення не лише рівня IgM антитіл, а й індексу авідності IgG.

Визначення індексу авідності базується на властивостях імунної системи змінювати синтез низькоавідних антитіл при первинній інфекції на синтез високоавідних у процесі генерації імунної відповіді. Під авідністю розуміють міцність зв’язку антигену з антитілом. При первинній інфекції низькоавідні IgG виявляються протягом 3-4 місяців; а через 5-6 місяців з моменту інфікування синтезуються високоавідні IgG. Таким чином, виявлення низькоавідних антитіл дозволяє припустити, що інфікування ЦМВ відбулося протягом останніх двох-чотирьох місяців, тоді як присутність високоавідних IgG є достовірною ознакою того, що інфікування відбулось не менш як за чотири місяці до проведення аналізу.